Офіційний сайт Городницької селищної ради

Житомирська область, Звягельський район

Історічні відомості про Городницьку громаду

Фото без описуФото без описуФото без опису                                                                            

     Городницька громада розташована на заході Житомирської області, за 40 км. від міста Новоград-Волинський, на берегах р. Случ. Також на північний схід від с. Червона Воля бере початок річка Зольня, на західній околиці села Кленова в лісі бере свій початок річка Кленова, Через село Дубники тече річка Дубничка, ліва притока Перевезні.

   Городницька громада знаходиться на північно-західному схилі Українського кристалічного щита, тому тверді докембрійські породи залягають неглибоко, а в долині річки Случ часто виходить на поверхню. Рельєф – слабо хвиляста рівнина з перепадом висот не більше 30 метрів, а в долині Случі, інколи, 50-70 метрів.

   Переважають дерново-підзолисті ґрунти, в зниженнях рельєфу – заболочені.

   Городниця розміщена в природній зоні мішаних хвойно – широколистих лісів. Основними лісо утворюючими є: сосна, дуб, вільха, береза, осика.

    Територія с Кленова, с. Дубники, с. Липине внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС були віднесена до третьої  категорії радіоактивного забруднення.

    Відомі дати заснування таких сіл, як: Лучиця – 1888 році, Анастасівка – 1898 році, Мала Анастасівка – 1895 рік, смт. Городниця – 1390 році.

    Громада налічує 11 сіл та 1 селище: с. Червона Воля, с. Перелісянка, с. Прихід, с. Кленова, с. Дубники, с. Брониця,  с. Липине, с. Мала Анастасівка, с. Анастасівка, с Перелісок та смт. Городниця.

    Городниця, зараз уже центр Городницької громади – входила в ХV, як маєток латифундій роду князів Корецьких, як селище згадується в документах від 8 листопада 1685 року, що являє собою посвідчення видане дворянину Олександру Вербовському, його сусідами по маєтку, про те, що у його відсутності козацький полковник Макуха, разом із своїм полком спустошив його маєток – Городницю, зібравши в йому «большой провіант».

   Волосним центром Волинської губернії селище Городниця стало в 1899 році і було до 1928 року, по розпорядженню Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету була проведена на Україні нова адміністративно-територіальна реформа з поділом губерній на округи і райони.

   Селище Городниця було районним центром з 1923 року до грудня 1957 р., до першого укрупнення районів після Вітчизняної війни.

   Хоч Городниця стала волосним центром в 1866 році – перше однокласне училище відкрилося тільки в 1883 році. В училищі до 1910 року був один вчитель, який вчив до 120 дітей, на той час селище мало більше 240 дворів і більше 2200 чоловік населення.

   Фарфоро-фаянсовий завод був заснований в 1799 році, коли Городниця належала князю Чортарийському. Завод спочатку випускав фаянсові вироби, пройшов довгий і складний шлях свого розвитку. За відомостями від 1813-1814 рр. на заводі випускалося фаянсового посуду невисокої якості на 10520 рублів при 72 робітниках.

   У 1814 році завод разом з маєтком дістаються князю Любомирському, з тієї пори починається процвітання заводу. На виставці в Петербурзі в 1829 р. Городницький фаянс був визнаний досить добрим і на той час не поступався англійському.

    Паралельно розвивалося і лісове господарство, яке функціонує до теперішнього часу, має стабільний фінансовий стан.

    Наразі на територіях сіл функціонують школи, садочки, ФАПИ, лікарня, будинки культури, бібліотеки та діють лісництва.

                 

                                 Городницький Свято-Георгіївський

                          ставропігійний чоловічий  монастир

                                                                 Фото без опису

  Вперше в письмових джерелах Городниця згадується з XVII ст. Існує легенда з назвою села. Колись на його місці було інше поселення, навіть місто. А після того як воно було знищено ворогами, стали про місцевість казать "Город-ниць", тобто "города не існує". Тоді ж разом з містом було знищено і старий чоловічий монастир св. вмч. Георгія Переможця. 
Обитель знаходиться на підвищеному березі ріки Случ. Заснований у 1666 р. Відроджений у 1891р. 
У 1744 р. тут збудували дерев`яну церкву св. Георгія. У 1891 р. при ній відкрилася жіноча чернецька громада. На початку ХХ ст. поруч із дерев`яним храмом звели мурований собор св. Георгія, внаслідок чого стара церква отримала нову назву – на честь прп. Симеона Стовпника. 1914 р. чернецьку громаду перетворили на чоловічу. 1923 р. обитель закрили, у 1930-х рр. було знищено храм прп. Симеона. З 1945 р. собор діяв як парафія. З 1979 р. при ньому неофіційно (в умовах державного атеїстичного режиму) влаштовується монастир, що складався з чоловічої та жіночої громад. Наприкінці 1980-х рр. на місці церкви прп. Симеона споруджується одноіменна мурована каплиця-вівтар для богослужінь на великі свята у теплу пору року. 1994 р. монастир отримав ставропігію Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви. У 1996-1997 рр. в одному з корпусів обителі створено теплий храм на честь ікони Божої Матері «Утамуй мої печалі». 

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій

Зареєструватись можна буде лише після того, як громада підключить на сайт систему електронної ідентифікації. Наразі очікуємо підключення до ID.gov.ua. Вибачте за тимчасові незручності

Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь